Царицына Полина,
Рф, Москва
17 лет. 11 класс французской школы. Первый сборник стихов "Я есть" (издательство МАИ)вышел в январе 2005 года.
Прочитано 4813 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Замечательно! Даже с учетом того, что я еврейка и "русскость" меня иногда просто раздражает. Во всяком случае нет ни грамма самолюбования в этой искренней поэзии. Тем более ей всего 17 лет!
Алексей
2005-05-14 09:40:15
Не всегда гладко,
но патриотчно.. хотя вот насчет костела :)
веру принесли евреи... не надо про это забывать, а Руси что православие что католицизм чужие... если брать так уж.
Алекс
2005-05-14 15:52:54
С поэтической точки зрения красиво, но меня постоянно мучает вопрос: всё-таки почему костёл чистый и красивый,ксёнз выбрит, а русская православная церковь перекошена, стара и т. д. и это вызывает у нас восхищение, не странно ли? Это не к автору, это ко всем.
Victor L.
2005-05-19 21:46:22
Sorry, hot' ya i rodilsya tam gde ti, no potrioticheskih chyvstv k "RODINE" ne ispitivau. Mat' ne ta, chto rodila, a ta, chto vospitala. A po bol'shemy schety, (esli konechno ti verish v Iisysa Hrista), to nasha RODINA na nebesah, a zdes' vremennoe zhilische.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.